Реквизиты для оплаты по кредитным договорам

вторник, 25 февраля 2014 г.

Біда кредитних спілок – біда народу. Це – НАША біда.



Ростислав Гайдаенко
«Друже !!! Ти натерпівся від економічного занепаду? Тобі набридло, що в тебе з кишені витягають все, що ти туди кладеш? Тобі не зрозуміло чому нерівноправність різних верств населення в Україні досягла небачених у цивілізованих країнах світу вершин? Ти – член кредитної спілки?

Тоді ця історія про тебе і для тебе.

За планами економічних стратегів із комуністичним вихованням, у мізках яких не було більш сучасних уявлень про економіку ніж перша та друга моделі госпрозрахунку, Україна ніколи не повинна була перетворитись на потужну розвинену державу. На її прикладі необхідно було показати усьому світу що буває із тими, хто хоче вирватись із номенклатурного стійла та економічного рабства.

Ризикнути здійснити радикальні економічні перетворення на зразок польських консервативна верхівка України не могла і не наважилась. Одне вона добре розуміла: гроші – це кров економіки. Хто контролює гроші, той контролює й економіку.
Ні ваучерна приватизація, ні приватизація землі не були побудовані на принципах рівноправності та поваги влади до своїх співгромадян. Все робилось в інтересах посередників, які скупили за безцінь фондові активи, нагребли землі. Цікаво, що хоч всі громадяни соціалістичної України мали рівні права та називались «народом», селянам було відмовлено у праві приватизувати підприємства, а жителям міст – сільськогосподарські угіддя. Принцип «розділяй та володарюй» було використано на 100%. І оскільки в результаті ні селяни ні жителі міст нічого не отримали, війни села із містом не відбулось.

Проте іще більш цікаво відбувалась приватизація банківської системи. В одну ніч було зруйновано державну банківську монополію, і на початку 90-х з’явилась низка «комерційних банків». На це взагалі не було ніякого народного мандату, за те тік крові економіки тепер стали контролювати приватні особи та клани правлячої верхівки.
Національний Банк вів жорстку політику контролю та зарегулював до кінця 90-х років комерційні банки. Проте потреба у кредитах у країні була такою великою, а грошова маса настільки недостатньою, що банківська система, навіть не маючи достатньо економічних свобод, не бідувала у цій країні ніколи.

Приватна банківська система України просто виросла на інфляції і зубожінні більшості українців. Їй вдалось також не погано заробити на кризі 1998 року. Ті, хто мав доступ до іноземної валюти, добряче нажились на тих, хто вимушений був любити рідну гривню.
Ми все це пам’ятаємо. Ми пам’ятаємо також, що прийняття тимчасового законодавства про кредитні спілки у вересні 1993 року стало ковтком свободи для вчителів, медиків, інженерів, які перекваліфікувались у фінансистів та почали створювати перші кредитні спілки. Більш ліберальні умови регулювання створили передумови для швидкого росту, і кредитні спілки скористались кредитом довіри своїх членів.

Держава у особі Держфінпослуг з самого початку своєї діяльності (2004 року) руками непрофесійних та корумпованих чиновників почала створювати не умови для розвитку ефективного бізнесу в кредитних спілках, а систему підпорядкування кредитних спілок державі. Вона почала лізти у процеси самоуправління, обмежувати господарську самостійність, вести недолугу ліцензійну політику.

В результаті більш 800 кредитних спілок на початок 2008 року опинились із гривневою грошовою масою у більш, ніж 5,2 млрд. гривень на руках, при практично не працюючій на захист їх інтересів судовій та виконавчій системах, без системи підтримки ліквідності та гарантування вкладів та без професійного державного регулювання.
Бачачи стрімкий ріст кредитних спілок, та не в змозі налагодити ефективний та професійний нагляд, Держфінпослуг не знайшов нічого кращого, як звернутись до правоохоронних органів із списками кредитних спілок, що не мають ліцензії. І це саме у той час, коли велика кількість спілок почали переліцензування, пов’язане із завершенням дії перших ліцензій, виданих на три роки у 2004-2005 роках.

ДФП практично відкрито взяв курс на знищення невеликих кредитних спілок, керуючись логікою Сталіна «немає спілки – немає проблеми». Пайовий капітал також муляв державному регулятору тому, що спілки, які працювали прозоро та на кооперативних принципах, базуючись виключно на пайовому капіталі, не потребували ніякого ліцензування та не дозволяли державі «рулити» по – своєму.

Криза 2008 – 2009 років зробила всі вади державного регулювання очевидними, і люди почали справедливо вимагати відповідальності чиновників, які створили непрофесійну систему, що дозволяла отримати сертифікати, ліцензії, пройти перевірки, і що ніяк врешті не убезпечило людей від шахрайства та втрат.

Так само, як при Горбачові «кооперативи» насправді не були кооперативами класичного, західного зразка, але на пост – радянському просторі надовго заплямували чисту кооперативну ідею, так і тепер, невміння дотримати класичних принципів побудови кредитних спілок, дискредитує увесь кооперативний рух.

Нам важливо зрозуміти кому це вигідно. Саме кредитні спілки, а не банки наприкінці 90-х ввели споживче кредитування та зробили кредитні гроші ближчими до громадян, захопили суттєву долю ринку. Саме кредитні спілки запропонували нові стандарти гнучкості та оперативності при наданні кредиту. Саме у кредитних спілках співвласником зміг стати будь-який громадянин, а не лише той, кому дозволила влада, або кому за державний кошт подарували долю.


Що сталось із незаконно приватизованими номенклатурою банками тепер? Вони професійно крали кошти остарбайтерів, вони вчасно та оперативно банкрутіли, залишаючи вкладників ні з чим, вони врешті решт були просто патріотично продані іноземцям «за інші гроші». Із кредитною спілкою такого не замутиш.
От і виходить, що нападки та організовані інформаційні кампанії проти спілок почались іще задовго до початку кризи, і не випадково. А криза – це передумова для великого переділу ринку.

Нажахане нахабністю та безвідповідальністю Національного Банку населення кинулось забирати гривневі ресурси у кредитних спілках, щоб по баснословним спекулятивним цінам придбати тверду валюту у банків. Позичальники комерційних банків, маючи на руках велетенські суми валютних кредитів почали хапатись за голову не в змозі оплатити такий тягар. У середині 2009 року преса сповістила про прибутки банківської системи в силу «далекоглядності та професійності» банківських установ. А Національний Банк… Звісно, надав банкам більше 100 млрд. гривень, щоб їх підтримати у нелегкі часи!!!

Кредитні спілки та їх члени опинились поза уваги держави тому, що….. Ці 110 мільярдів гривень, які пішли «під подушки», обов’язково повернуться у фінансову систему, але лише до тих фінансових установ, що виживуть. Кредитні спілки не потрібні державі тому, що їх багато, їх важко контролювати, з ними не можливо провернути афери, які так вміло організує та не вперше проводить Національний Банк спільно із комерційними банками.

Кредитні спілки сьогодні вимагають рефінансування, і їм усі державні органи по черзі, але в унісон, говорять. Міністерство Фінансів: «Для вас немає бюджетного рядку, вас недостатньо за регульовано Держфінпослугом». Національний Банк: «Ви не у нашій юрисдикції, ми вас не регулюємо», рідний Держфінпослуг – просто пропонує кредитним спілкам брати кредити у банків та заробляти нам гроші для банківської системи !!!

І це враховуючи, що Національний Банк прямо відповідає за стабільність національної валюти, падіння якої і спричинило паніку. Міністерство Фінансів – прямо зацікавлено у розповсюдження та емісії державних цінних паперів, покупцями яких могли б стати і кредитні спілки і їх члени – громадяни, а Держфінпослуг – прямо відповідає за відсутність професійного регулювання ліквідності кредитних спілок та механізмів завчасного попередження банкруцтв.

Тепер можновладці всю провину за невиплати намагаються перекласти на самі кредитні спілки, що мовляв самі винні, погано саморегулюються, непрозорі…
Позбавте нас своєї руйнуючої «батьківської» опіки, і ви побачите, що спілки в Україні нічим не гірше за своїх зарубіжних аналогів. Припиніть переслідування менеджерів кредитних спілок, цькування силовими органами, хабарництво при ліцензуванні, втручання у процеси самоуправління! Припиніть обливати кредитні спілки брудом зі шпальт вами ж контрольованих видань!

І НЕ НАМАГАЙТЕСЬ ПОСТАВИТИ КРЕДИТНІ СПІЛКИ У ФІНАНСОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ від наших прямих конкурентів – банків. Нам не потрібні гроші рефінансування у якості комерційних кредитів від будь-якого з «уповноважених банків» під 20-30 відсотків річних. Нам потрібна реальна підтримка через контрольовані нами об’єднані кредитні спілки, якими управляють не з чиновницьких кабінетів, а професіонали з нашого кола. Ми хочемо ефективної та взаємовигідної співпраці із державою, яку ми забезпечимо коштами населення в обмін на ліквідність.

Ми заявляємо прямо: кредитні спілки – це народ, це народні фінанси! Та влада, яка не зрозуміє цього буде переобрана і змінена. Нас – більше 2 мільйонів і ми здатні організуватись і відстояти свої інтереси. Майбутнє - за нами!»

Текст цієї заяви було написано у вже досить далекому жовтні 2009 року. Тоді ми вимагали рефінансування кредитних спілок, яке дозволило б підтримати більше 300 КС, які мали тимчасові проблеми із ліквідністю. Ідею рефінансування кредитних спілок було підтримано урядом, очолюваним Ю.В. Тимошенко. На відповідних документах було поставлено візи Держпідприємництва (О.В. Кужель), міністра економіки України (Данилишин), міністра фінансів (Уманський). Лише одна особа, ключова особа, профільний регулятор у особі В.І. Суслова, голови Держфінпослуг України, була проти.
Тепер, через роки стає зрозуміло чому.

Відомо, що саме В.І. Суслов, займаючи високі посади у комітетах Верховної Ради України, а потім у Міністерстві Економіки України, мав амбіційні плани очолити Національний Банк України. Відомий скандал, коли В.Суслов погрожував зібраним компроматом Тодішньому Премєр-міністру, бувшому Голові Нацбанку, а потім і Президенту України В. Ющенко. Проте із банками не склалося. Тож В. Суслов зайнявся небанківськими фінансовими ринками, і виступив одним із авторів законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Сам автор закону став і його виконавцем, і очолив у 2003 році Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг). Для роботі у департаменті, що опікувався кредитними спілками, Національна Асоціація кредитних спілок України (НАКСУ) рекомендувала вихідця із середовища кредитних спілок Оленчика Андрія Ярославовича.

Оленчик А.О., почавши безпосередньо працювати над формуванням нормативного середовища діяльності кредитних спілок, із самого початку почав викривлювати основні міжнародні принципи діяльності кредитних спілок, що зробили цей вид фінансових інститутів одним із найбільш прозорих, демократичних та ефективних у світі.
Наприклад основа організації контролю за діяльністю кредитної спілки – це внутрішній самоконтроль, суб’єктами якого є ревізійна комісія, загальні збори, процедури, якими керується менеджмент спілки. Коли ці органи працюють правильно, вони цілком здатні вчасно виявити прояви корупції, зловживань, корисливі злочини та звернутись до правоохоронних органів у випадку наявності у тих чи інших осіб ознак посадового злочину. Проте у виконанні Андрія Оленчика та Віктора Суслова нормативні акти передбачають ДЕРЖАВУ, як основного суб’єкта контролю. Держава передбачила обов’язкове навчання працівників кредитних спілок на якихось незрозумілих курсах, де сам Андрій Оленчик і його підлеглі та пов’язані із ним особи читали лекції та отримували плату. Держава передбачила обов’язковість ліцензування і нав’язала кредитним спілкам два види ліцензій замість передбаченої законом однієї ліцензій. Держава встановила вимоги до програмного забезпечення у кредитних спілках, але Андрій Оленчик безпосередньо займався розповсюдженням такого програмного забезпечення через пов’язані структури та мав при цьому особистий зиск. Якщо формування внутрішніх корпоративних правил та процедур у нормальній кредитній спілці здійснюється шляхом прийняття внутрішніх положень, які розробляє та уводить у дію сама кредитна спілка, Держфінпослуг затвердив довгий перелік текстів внутрішніх положень, обовязкових до виконання кредитними спілками. Таким чином кредитні спілки було позбавлено гнучкості в управлінні спілкою та у більш широкому сенсі – права на самоуправління та самоконтроль.

Іншими словами, нормативне середовище, створене Андрієм Оленчиком та затверджене комісією, очолюваною Віктором Сусловим, створило умови для зловживань з боку чиновництва. Мало того, що видача ліцензій кредитним спілкам на здійснення діяльності по залученню коштів на депозитні рахунки була зроблена платною, кредитні спілки поставили перед необхідністю отримувати таку ліцензію раз на три роки, і кожного разу платити хабаря.

Якщо чиновники свідомо та послідовно робили те, що не треба було робити, у них не було часу, і вони відповідно не робили того, що робити було потрібно. Так до цього часу для кредитних спілок України не було створено «подушки ліквідності» - спеціалізованого фінансового інституту, що накопичував би ліквідні кошти на випадок коливань попиту на готівку під час криз у економіці. Міжнародні стандарти вимагають, щоб кожна кредитна спілка не менше, ніж 15% залучених від громадян коштів, тримала у ліквідній формі. На практиці, наприклад у Сполучених Штатах Америки, кредитні спілки постійно тримають у таких резервах 35-50% заощаджень громадян. Андрій Оленчик та Віктор Суслов встановили норматив ліквідності на рівні 10 % активів, і при цьому цей норматив кредитними спілками практично не виконувався.

Недоліки законодавства про кредитні спілки, або «міни», свідомо закладені під кредитні спілки А. Оленчиком та В. Сусловим, у повній мірі проявились із початком кризи 2008-2011 років.

Слід звернути увагу на те, що після звільнення Віктора Суслова із посади Голови Держфінпослуг у 2007 році, він перейшов на роботу до Міністерства Внутрішніх Справ України, хоча до цього увесь час займався економікою та фінансами. У цього річного призначення Суслова В.І. до МВС є суто економічне пояснення – В. Суслов готував свідоме знищення, а простіше сказати – широкомасштабний дерибан кредитних спілок за допомогою силових структур.

В. Альошин, який у міжсезоння очолював Держфінпослуг, продовжував користуватись послугами А. Оленчика, як ключового експерта у питаннях регулювання кредитних спілок. Перші лячки від В. Суслова стосовно того, що «кредитні спілки скоро почнуть кампанію переліцензування, і в результаті мінімум 200-300 кредитних спілок підуть з ринку» почали публікуватись у інтернет-виданнях у січні 2006 року, тобто задовго до того, як розпочалась фінансова криза 2006-2011 років.

Наприкінці 2008 року почався стрімкий відтік коштів з ощадних рахунків кредитних спілок. Він розпочався у момент, коли Національний банку України, очолюваний В. Стельмахом, у змові із Партією Регіонів, обвалив гривню із метою дискредитувати у очах громадськости уряд, очолюваний Юлією Тимошенко. У цей час Юлія Володимирівна не усвідомлювала, що Віктор Суслов, який на її думку повинен був чинити тиск на В. Ющенка (відома неприязнь цих двох між собою), насправді підкорюється Миколі Азарову та діє за основним на той час принципом Партії Регіонів – «чим гірше, тим краще». Тому замість пом’якшення нормативів, рефінансування кредитних спілок, Держфінпослуг навпаки – у десять разів підвищив для кредитних спілок плату за отримання ліцензій, підвищив штрафи та санкції за порушення нормативів та почав напряму розглядати скарги громадян. При цьому дещо більш ліберально Держфінпослуг відносився до кредитних спілок, які стали членами так званої карманної Всеукраїнської Асоціації кредитних спілок (ВАКС), які безропотно платили хабарі. Спілки, що відмовлялись платити хабарі («ПКТ», м. Одеса; «Альянс», м. Черкаси; «Флагман», м. Миколаїв; «Сузір’я», м. Київ; «Благо», м. Київ; «Партнерський Кредит», м. Київ; «Поліський кредит», м. Житомир; «Кредекс», м. Хмельницький; «КСВУ», м. Київ та сотні інших) було піддано злочинному тиску.

Андрій Оленчик, який за дивним збігом обставин, без видимих на те причин звільнився із посади директора департаменту по нагляду за кредитними установами акурат перед початком кризи, у вересні 2008 року, прямо погрожував керівникам кредитних спілок знищенням їх спілки у разі, якщо спілка не вступить до ВАКС та не почне у визначений ним спосіб платити хабарі.

Окрім відсутності рефінансування, пом’якшення регуляторного середовища та спроб уведення оподаткування у тяжкий час, Держфінпослуг під керівництвом В. Альошина вдався до практики подання до МВС списків кредитних спілок, які з тих чи інших причин на той момент не мали ліцензії. Таким чином державний орган повідомляв МВС не про наявність ознак конкретних злочинів, а про свої необґрунтовані підозри. Але ці підозри дали можливість органам МВС розпочати переслідування сотень кредитних спілок у особі їх керівників по всій країні. Тож вірогідно, що між В. Сусловим, який у цей час працював у МВС, і діями Держфінпослуг була певна цілеспрямована координація дій.
У січні 2009 року, за підозрою у скоєнні «особливо тяжких злочинів» було заарештовано керівників (голів правлінь) КС «Партнерський кредит», м. Київ та КС «Поліський кредит», м. Житомир – Р. та І. Бушинських. Обом цим особам у січні 2014 року було змінено запобіжний захід та звільнено із Лукянівського слідчого ізолятору. Кримінальну справу іще не закрито, але без будь-якого звинувачувального вироку суду ці дві особи провели п’ять років у місцях позбавлення волі без доведеної провини. Оцінити жорстокість цього переслідування можна, якщо зазначити, що на момент арешту І. та Р. Бушинських їх доньці виповнилось 1,5 роки. Кількість скандалів довкола кредитних спілок по країна почала вимірюватись десятками. Професіоналам було зрозуміло, що глибинна причина тимчасової неспроможності спілок розрахуватись зі своїми членами полягала у чисто технічній недостатності коштів. Суслов, Оленчик та ВАКС продовжували тиражувати у мас-медіа думку про те, що рефінансування кредитним спілкам України не потрібне, і винні у всьому керівники кредитних спілок, які банально «розікрали кошти громадян».

Класичним прикладом дерибану кредитних спілок з боку високопосадовців є приклад найбільшої в Україні кредитної спілки «Перше кредитне товариство», м. Одеса. Ця спілка, так само як і сотні інших, мала перед початком фінансової кризи запас ліквідності у мінімум 10% від активів, тобто у оперативному доступі завжди було не менше 65 млн. гривень (активи спілки сягнули на кінець 2008 року 650 млн. гривень). За 2009 рік активи спілки зменшились до 350 млн. гривень. Тобто спілка виплатила вкладникам не 10, а майже 50% всіх грошей. Тобто спілка ПЯТЬ РАЗІВ виконала встановлений А. Оленчиком та В. Сусловим норматив ліквідності. Це не завадило керівництву Держфінпослуг звинуватити керівництво спілки у численних порушеннях та увести до спілки тимчасову адміністрацію, відсторонивши від управління ВСІ статутні органи спілки. Обставини введення тимчасової адміністрації у липні 2010 року свідчать про замовний характер такого державного регулювання, та його неефективність. Це було класичним рейдерським захопленням, із залученням тих, кого сьогодні називають «тітушками», із виламуванням замків, викраденням та вилученням документації, обладнання, сейфів, грошей.

Так само, і у той самий час тимчасову адміністрацію уводили до найбільшої у Миколаївській області кредитну спілку «Флагман». У 2010 році голові правління однієї з найбільш авторитетних кредитних спілок в Україні «Турбота», м. Київ, Жулинській Г.С. було висунуто публічно звинувачення у викраденні з кредитної спілки 8 мільйонів гривень. Результатом цих звинувачень стало блокування управління та захоплення рейдерами документації кредитної спілки. Саму Галину Жулинську суд зобов’язав виплатити позивачам аж 10000 гривень моральної шкоди по певних малозначних епізодах справи. Факту РОЗКРАДАННЯ доведено не було. У серпні 2010 року готувалось захоплення найбільшої у Херсонській області кредитної спілки «Громада», м. Херсон. Проте погрози з боку рейдерів було зафіксовано правоохоронцями, і тому захоплення не відбулось.

Об’єднуючою ланкою у всіх цих епізодах є фігура Андрія Оленчика, якого у 2009 році було призначено заступником директора-розпорядження банківського фонду гарантування вкладів. Після його добровільного звільнення з посади директора департаменту кредитних спілок у вересні 2008 року, він залишався радником і В. Альошина, і В. Суслова, якого після звільнення з МВС Президент Янукович знову призначив на посаду голови Держфінпослуг.

Особливої уваги потребує дивовижне перетворення регулятора небанківського фінансового ринку, здійснене кабінетом міністрів у листопаді 2011 року. Попередній регулятор – Держфінпослуг було ліквідовано, а новий – Національну комісію з регулювання ринків фінансових послуг – заново створено. При цьому новий орган не став правонаступником попереднього. Такий кульбіт дозволив злочинцям у державних кріслах у значній мірі замести сліди – всю документацію та реєстри Держфінпослуг було вивезено у невідомому напрямку, а новий державний орган не успадкував ніякої відповідальності за злочинні дії та бездіяльність посадових осіб попереднього регулятора – того ж таки В.Суслова та А. Оленчика.

У березні 2010 року на посаду голови Держфінпослуг було призначено В. Волгу, якого було призначено за політичною квотою комуністичної партії України. Підводник за освітою, Волга не володів технічними знаннями і не був фахівцем у галузі управління економікою та фінансами, але Волга відверто вихвалявся тим, що і з боку прем’єр-міністра Азарова М.Я., і з боку Президента у нього повний карт-бланш. Він був абсолютно впевнений у тому, що ініційовані ним рейдерські захоплення кредитних спілок, відверте розграбування їх активів, тобто вкладів громадян, зійдуть йому з рук. У 2010 році В. Волга анонсує у пресі створення так званої спеціалізованої «факторингової компанії», яка за його задумом повинна була б скупити всі проблемні борги всіх кредитних спілок та розрахуватись із вкладниками. Насправді ж схема виглядала абсолютно інакше.

Держава під будь-яким приводом уводить тимчасову адміністрацію до кредитної спілки та паралізує її діяльність. Тимчасова адміністрація вилучає всі активи (зокрема кредитний портфель-право вимоги до позичальників). Тимчасова адміністрація разом із Держфінпослуг ініціює кримінальну справу проти керівника кредитної спілки, і керівника відправляють за грати. Потім «тимчасовий адміністратор» повідомляє вкладникам, що їх гроші «розкрадено керівником кредитної спілки», і його (її) буде суворо покарано. З цього моменту рейдери отримують повну свободу дій – вони починають стягати із позичальників гроші за виданими раніше кредитами та класти їх до своїх кишень. Вкладникам можуть запропонувати забрати 10% вкладів, або взагалі йти геть та чекати закінчення слідства.

Цю схему було запущено у КС «Перше кредитне товариство», «Флагман», м. Миколаїв. Уведена до нього у 2010 році тимчасова адміністрація працювала рік, при цьому не робивши взагалі нічого. Зате тимчасовий адміністратор за розблокування роботи кредитної спілки отримав можливість вимагати від відстороненого ним керівництва спілки хабар у 500000 доларів США.

За отримання цього хабара групу осіб на чолі із головою Держфінпослуг було затримано, а самого В. Волгу позбавлено волі на п’ять років за вироком суду. Проте таке покарання злочинця Волги не призвело ні до відновлення у повному обсязі операцій кредитної спілки, ні до повернення коштів громадянам, ні до припинення хабарництва у Нацкомфінпослуг.

Слід зауважити також, що Андрій Оленчик, вже працюючи у банківському фонді гарантування вкладів, офіційно залишався радником Василя Волги, так само як він був до цього радником і В. Суслова і В. Альошина по всіх питаннях, пов’язаних із діяльністю кредитних спілок.

Андрій Оленчик є також ланкою, що пов’язує між собою всі рейдерські захоплення, зазначені вище. Працюючи на ринку кредитних спілок з початку 2000-х років, він особисто знав практично всіх керівників кредитних спілок, їх професійні та особисті якості, і міг судити про здатність відповідних осіб захищатися. Можна висловити глибоке переконання у тому, що саме він, знаючи недоліки ним самим написаного законодавства про кредитні спілки, а також специфічно фінансову ситуацію у багатьох конкретних кредитних спілках, безпосередньо визначав кредитні спілки – жертви рейдерства команди В. Волги, а також технічні деталі алгоритмів захоплення активів КС.

Так, якщо у випадку КС «ПКТ» та «Флагман» було задіяно механізм тимчасової адміністрації (тут А. Оленчик співпрацював із факторинговою компанією В. Дзьобака), то у випадку з КС «Турбота» було роздмухано публічний скандал по дискредитації керівництва спілки, а також внутрішній конфлікт через О.Білінську, В. Неліна, Н. Гошку. Андрій Оленчик тісно співпрацював із головою правління «Першої Всеукраїнської Фінансової Компаній», який одночасно є і головою правління «Першої Всеукраїнської Кредитної Спілки», м. Київ Володимиром Дзьобаком. Саме ця «факторингова» компанія повинна була у 2010 році захопити активи і КС «Громада», м. Херсон, і КС «Флагман», м. Миколаїв. Окрім того, він знайомий, тісно працював та консультував Орисю Білінську, яка захопила незаконно документацію КС «Турбота», м. Київ і позбавила кредитну спілку можливості виконувати свої статутні обов’язки перед членами. Андрій Оленчик особисто погрожував голові правління КС «Альянс», м. Черкаси, знищенням спілки у разі, якщо спілка не одумається та не вступить до контрольованих А. Оленчиком структур – асоціації ВАКС та ПЗВ (програми захисту вкладів). Систематично травлі з боку чиновника піддавалась Всеукраїнська Об’єднана Кредитна спілка «Сузір’я» на чолі із Гайдаєнко Р.В.

У 2006 році Андрієм Оленчиком, який, як зазначалось раніше, був на той момент керівником департаменту кредитних установ Держфінпослуг, було здійснено спробу створити монополію у вигляді 99% іноземної компанії на ринку специфічних страхових послуг для членів кредитних спілок. Під тиском чиновника таку компанію було створено, проте кошти, вкладені інвестором – банально розтринькано.

Призначення Андрія Оленчика на високу посаду заступника директора-розпорядника банківського фонду гарантування вкладів було б не можливим без покровительства з боку Кабінету Міністрів України, очолюваного М. Азаровим. Тож Андрій Оленчик разом із Віктором Сусловим заблокували проект рефінансування кредитних спілок, ініційований асоціацією КС військовослужбовців та працівників силових відомств, та прямо допомогли Партії Регіонів дискредитувати Юлію Тимошенко у очах суспільства – принаймні 400-500 тис. виборців, що не у останню чергу не дозволило їй виграти президентські перегони.

Андрій Оленчик разом із Віктором Сусловим та Василем Волгою прямо причетний до кампанії знищення та розграбування коштів вкладників більше, ніж 200 кредитних спілок по всій Україні. Загальну шкоду від знищення цих спілок можна оцінити не менше, як у 2,5 мільярди гривень. Кількість постраждалих вкладників вимірюється сотнями тисяч, кількість керівників, сім’ї яких постраждали від кримінальних переслідувань, вимірюється сотнями.

Враховуючи той факт, що у 2013 році Віктора Суслова президентом Януковичем було призначено відповідальним від України за зв’язки із Митним союзом, можна зробити ґрунтовний висновок про те, що Андрій Оленчик, так само як і Віктор Суслов всі ці роки знаходились «у обоймі» Миколи Азарова і Віктора Януковича, та послідовно виконували лінію Партії Регіонів щодо знищення кредитних спілок, як конкурентів олігархічної банківської системи України, як справді незалежних і самостійних фінансових інститутів громадянського суспільства.

Вважаємо цих осіб - В. Суслова, А. Оленчика такими, що все іще залишаються прихованим ресурсом Партії Регіонів, здатним і надалі шкодити розвитку конкуренції, обмеженню права вибору для громадян України, а також впровадженню економічно ефективних форм демократичного самоуправління громадян, якими є кредитні спілки України. Ці особи діяли як безпосередньо, так і використовуючи для здійснення своїх злочинів правоохоронні органи, працівники яких часто-густо не є фінансово грамотними особами, і не володіють специфікою законодавства про кредитні спілки.
Вважаємо за необхідне доручити Генеральній прокуратурі України провести розслідування фактів, викладених у даному зверненні і привлеч до відповідальності В. Суслова і А. Оленчика за умисне знищення державними службовцями ринку кредитної кооперації, втрату десятками тисяч громадян України своїх заощаджень і більше 5 500 робочих місць в більш, ніж в 200 кредитних спілках по всій Україні.

Р. Гайдаенко

ОПЛАТА КРЕДИТА в КС ПКО

Банківські реквізити кредитної спілки

«Перше кредитне товариство»

для перерахування платежів за кредитами:

Місцезнаходження: 65020, Україна, м. Одеса, вул. Базарна, 104

ЄДРПОУ: 23212644 ,

Банк отримувача: ЮЖНЕ ГРУ ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", м. Одеса

КОД БАНКУ: 328704

р/р 26509054300158

Призначення платежу:

Погашення кредиту по к / д №

(повний номер кредитного договору)

від Прізвище І.Б.